Ідея створення пам`ятника на теренах Каховщини з`явилася ще у середині 50-х років ХХ ст. Попереднім рішенням було встановити на постаменті оригінал тачанки, як ставлять танки чи то самохідні установки. Але швидко стало зрозумілим, що такий, позбавлений монументальності та широкого художнього узагальнення, пам`ятник просто загубиться на просторах степу. 

Тоді замовлення взяв колектив талановитих та молодих фахівців із Ленінграду – скульптори Ю.Лоховінін, Л.Родіонов, Л.Михайльонок та архітектор Є.Полторацький. 

Догматичність чи мистецтво?

Молодий колектив намагався віднайти нестандартні форми зображення. Автори акумулювали і творчо переробили спадщину вітчизняних і закордонних митців того часу, які створювали кінні скульптурні групи. 

Завдання це було надзвичайно складним. Кінні групи класицизму у  колісницях Аполлона або бога війни Марса не могли слугувати в даному випадку відповідним прикладом. Не можна було також взяти за зразок ні Мідного вершника Фальконе, ні коней Клодта на Анічковому мосту. 

Задумуючи справжній мистецький шедевр, автори взяли за основу римську квадригу. Та виникало одне питання: консультуючись з військовими істориками, зрозумілим ставало те, що справжня тачанка не зрушила б з місця, якщо не підняти коней в один стиль бігу: галоп, рись, кар`єр. Але автори розуміли, якщо зобразити коней, що мчать одним алюром (як у відомих західноєвропейських квадригах), пам’ятник втратить динамічність.  То ж що переможе в цьому двобої – догматичність чи естетика?! Мистецтво чи копіювання?! У важких дискусіях авторам таки вдалося відстояти свою думку: мистецтво перемогло! Вирішили ліпити коней, що мчать різним алюром. На радість скульпторів, кінна група разом з тачанкою і бійцями в ній стала органічною композицією, отримала риси символічної квадриги, що мчить таврійськими степами назустріч незвіданому крізь колесо часів.  

Від ідеї – до створення

Створюючи монумент «Легендарна тачанка», автори його пройшли через ряд необхідних етапів: загальна ідея, художній задум, архітектурно-пластичне рішення послідовно втілювалися в попередніх ескізах, ескізних проектах, в робочій моделі пам’ятника. Однак творчий процес не завжди можна було контролювати, передбачити. Потрібні були все нові зусилля і технічна вправність, щоб впоратися з несподіваними викликами.

«Дуже ретельно ми робили робочу модель пам’ятника, зовсім невелику; думали, що це допоможе нам пришвидшити процес. Однак, коли стали збільшувати фігури до заданого розміру, який, до речі, був визначений нами на місці спорудження монумента, виявилося, що мети ми не досягли. Все захотілося побачити більш могутнім, ширше і вільніше. Грандіозні розміри монумента змусили нас забути і робочу модель, і все на світі, і ми кинулися в шалену атаку на глину, працювали, поки не падали від утоми, адже робили все вже в задуманому масштабі», – згадують автори монумента.

На цьому етапі робота вимагала особливої ​​уваги: ​​разом із загальним рішенням пам’ятника вивірялася його архітектоніка, взаємозв’язок частин, уточнювалися його просторові плани, контури його величезної маси і силуети окремих фігур. Логіка сюжету стала невіддільною від логіки пластичного рішення. У неприборканості руху – лейтмотив монумента. І цей мотив руху в такій мірі підкоряє собі всю композицію, що, здається, жодна його частка не перебуває в стані спокою.

Нестримний рух шаленої четвірки

Коні в цьому пам’ятнику представляли особливе завдання. Їх треба було виліпити з натури і зробити підвладними стихії. Але як, зберігши динаміку скачки, утримати їх на вазі, не ставлячи ніяких підпірок? Як скомпонувати шістнадцять кінських ніг, не роздробивши враження цілого і не зіпсувавши композиції? Та скульпторам це вдалося! Коні виліплені відмінно, з узагальнюючою широтою і з тим живим відчуттям натури, яке надає їм яскраву характерність. У кожного коня своя особлива статура, свій норов. Вони не схожі один на одного, але народжені як би однієї стихією, втілюють одну нероздільну силу. Коні рвуться вперед, мчать тачанку в стрімкому галопі. Вітер куйовдить і пригладжує кінські гриви. Злітаючи на бугор, квадрига, розчиняючись в польоті, тягне одночасно вперед і вгору. Але ось інший ракурс – коні летять прямо на нас, підкидаючи голови і високо підіймаючи копита… 

Майстерність рішення пам’ятника в тому, як виражена його головна ідея. Складна конфігурація монумента, множинність його ритмів, його силуетних ліній підпорядковані єдиній композиційній домінанті – стрімкому, нестримному руху, що пронизує як би зсередини всі форми пам’ятника, всю його багатотонну громаду. У вихорі цього руху, цього ураганного бігу не розгледіти ані віжок в руках їздового, ні спиць коліс, які шалено обертаються. Все зливається в одне ціле, багато подробиць розчиняються в головному. Експресія пам’ятника вимагала сміливої, енергійної манери виконання. Продумане і впевнене моделювання монумента вільне від зовнішньої згладженості і завчено-одноманітних прийомів дозволили побудувати пластичне рішення пам’ятника на контрасті крупно проліплених об`ємів і виразних ажурних ліній.

Бронза пам’ятника, точно відлита в промальовані форми, допомогла передати в фігурах людей їх зібрану, напружену силу, а круті вигини коней окреслити легким, як би рухомим контуром. Декоративна краса пам’ятника підкреслена ретельним карбуванням деталей, які привертають увагу орнаментальною вишуканістю. Особливо красиво прокарбовано в монументі голови і ноги коней.

З кожної нової точки огляду «Легендарна тачанка» має інший вигляд: то одна, то інша її деталь виступає на перший план, і в будь-якій композиції вони не повторюються. А четвірку коней, які летять, немов ураган, у степу, можна побачити лише в фас, тоді як з інших позицій здається, що коней лише троє. 

Незвичайний постамент для надзвичайного пам’ятника

Композиція сягає 10 м у довжину, 9 м – у ширину, 8 м – у висоту. Відлиті в бронзі фігури монументу в 2,5 рази перевищують натуральні розміри. А загальна вага монументу близько 102 тонн. Такий пам’ятник, звісно, вимагав не традиційного постаменту. Ось що згадують автори під час вирішення цього завдання «ландшафтного дизайну»: «Мандруючи Херсонщиною, ми примітили, що майже весь південь і центральна Україна мають в степах кургани, і деякі з них такі цікаві, що сприймалися нашим професійним поглядом митців як п`єдестали. Так було знайдено рішення встановити нашу квадригу на «курган». Пізніше, під час робіт, ще обговорювали цю ідею, але ніякий інший архітектурний прийом не зміг нас задовольнити».  

Композиція таких масштабів не могла бути встановлена в межах міста, де вона б втратила свою монументальність, не мала перспективи огляду. Місце такому монументу – в широкому таврійському степу. Це розуміли і автори, і керівництво міста та району. То ж у найкоротші строки у степу поблизу Каховки створили штучний курган заввишки 10 метрів, в його основу забили залізобетонні стовпи, а зверху поклали плиту. Цей «курган» і став постаментом незвичайного пам’ятника, який потрібно було доставити з Ленінграда до Каховки. 

Мандрівка додому:  2000 км. шляху

Після пробних іспитів на території двору «Монументскульптура» композицію демонтували, розібрали на складові, завантажили на 17 МАЗів і відправили в дорогу. Незвичайний автопоїзд йшов на південь у супроводі ДАІ. Там, де було потрібно, провели роботи по розширенню мостів і доріг. Біля Нововоронцовки – першого населеного пункту Херсонської області – автопоїзд зустріла делегація міста Каховки. Звідси до кінцевого пункту автомашини рухалися по «живій вулиці» – жителі Херсонщини виходили зустрічати незвичайний кортеж. 

Як не складна була задача, яку взялися вирішити творці монумента «Легендарна тачанка», який ні великий об`ем роботи, монумент був спроектований, виліплений, відлитий з бронзи і встановлений на просторах каховського степу в разюче короткий термін. Перші ескізи були зроблені в середині 1965 року, а в жовтні 1967 року пам’ятник вже був відкритий.

Сучасний мистецький бренд

Молоде покоління майстрів кінця 50- нач.60-х років минулого століття змогли поєднати широко зрозумілий досвід мистецтва соціалістичного реалізму, радянську художню традицію з досвідом зарубіжних скульпторів і архітекторів, а також з особистим пошуком небанальних прийомів і нових художніх рішень.

Пам’ятник вже давно втратив будь-яке ідеологічне навантаження, але він не втратив художньої цінності. Подібного монументу немає на теренах сучасної України та колишніх країн СНД. 

Крім того, Тачанка повноправно увійшла в життя міста та каховчан. Назва «Тачанка» була і залишається присутньою в багатьох масових, мистецьких, спортивних заходах, змаганнях, фестивалях. Зображення та назва «Тачанка» використовується в назвах підприємств, логотипах та брендах місцевих виробників, сучасній мистецькій продукції.

Сьогодні монумент «Легендарна тачанка» є символом міста, міжнародним мистецьким брендом як Херсонщини так і України в цілому.